Чому люди живуть довше мух і мавп?
Опубликованно 22.01.2018 02:42
Люди живуть значно довше комах і тварин завдяки особливому пристрою генів, пов'язаних з пригніченням клітинного стресу. Про це йдеться в статті, опублікованій в журналі Nature Communications.
«Коли ми вставили в ДНК мушок людський ген p62, що відповідає за реакцію на стрес, такі комахи прожили довше, ніж їх родичі, при високій окислювальній навантаженні. Це говорить про те, що здатність реагувати на клітинний стрес могла подарувати людям їх відносно довге життя», — розповідає Віктор Корольчук з університету Ньюкасла (велика Британія).
Вважається, що тривалість життя ссавців взаємопов'язана з типовою масою їхнього тіла. Так, невеликі гризуни живуть відносно недовго, тоді як кити, слони і великі кішки, живуть десятки і навіть сотні років. Іноді ця закономірність порушується, прикладом чого служать 30-ти грамові капські землекопи і нічниці Брандта, чия маса не перевищує 8 грамів, живуть близько 30-40 років.
Іншим великим винятком у цьому плані, як розповідає Корольчук, є людина в середньому люди живуть в 1,5-2 рази довше шимпанзе та інших мавп, а також хижаків порівнянної з масою і розмірами тіла.
Британські молекулярні біологи і їхні колеги з Європи знайшли можливе пояснення цьому незвичайному якості людини, вивчаючи різні гени, пов'язані з так званою аутофагией – процесом «переробки» непотрібних і пошкоджених білків клітини всередині лізосом, своєрідних внутрішньоклітинних «біореакторів». Аутофагия, як сьогодні вважають вчені, відіграє важливу роль у захисті клітин від стресу.
Увагу вчених привернув ген p62, один з «диригентів» аутофагії, пошкодження якого призводить до розвитку бічного аміотрофічного склерозу, «хвороби Стівена Хокінга», за якої людини охоплює повний параліч із-за масової загибелі клітин мозку.
Подібна зв'язок наштовхнула Корольчука та його колег на думку, що p62 може відігравати важливу роль у виживанні клітин мозку, велика частина яких не оновлюється і живе з людиною все його життя. Вчені спробували розкрити роль цього гена і білка, пересадивши його в ДНК мушок і простеживши за тим, як змінилася робота їх клітин після такої «операції».
Як показав експеримент, p62 відіграє двояку роль в роботі клітин мозку – він одночасно є і «датчиком кисню», і своєрідним «спусковим гачком», який запускає процес «збирання сміття та його утилізації всередині лізосом. Людська версія цього білка набагато сильніше і точніше реагує на підвищення і зниження концентрації агресивних молекул всередині нейронів, що помітно подовжує їм життя в несприятливій обстановці.
Корольчук і його колеги вважають, що такі поліпшення в роботі систем очищення клітин від оксидантів і наслідків їх взаємодії з молекулами життя» поступово накопичувалися в ДНК предків людини, що дозволило їм поступово вийти на той рівень довголіття, який сьогодні характерний для нашого виду, та відсутній у мавп та інших ссавців.
Категория: Здоровье
